← Усі матеріали
Дітям і батькам

Дитяча тривожність: на що звернути увагу батькам

Тривога — частина дорослішання

Дитячі страхи — нормальна частина розвитку. Малюки бояться темряви, чудовиськ і розлуки з батьками; школярі — оцінок, помилок і глузувань; підлітки тривожаться через стосунки, зовнішність і майбутнє. Здебільшого ці страхи минають самі, коли дитина дорослішає і переконується, що світ достатньо безпечний.

Про тривожність як проблему говорять тоді, коли страхи не відповідають віку, тривають місяцями, не слабшають і починають обмежувати життя дитини: вона уникає школи, друзів, гуртків, нових ситуацій.

Як виглядає дитяча тривога

Діти рідко кажуть «я тривожуся» — тривога говорить іншими мовами.

Тіло. Часті скарги на біль у животі або голові (особливо перед школою), нудота, напруженість — при цьому лікарі «нічого не знаходять».

Поведінка:

  • уникнення: відмовляється йти до школи, на день народження, до нових людей;
  • «чіпляння»: не відпускає маму чи тата, важко переносить розлуку;
  • нескінченні запитання «а що як...?» і потреба в постійних запевненнях;
  • перфекціонізм: переписує домашнє завдання, боїться помилитися, плаче через дрібні невдачі;
  • дратівливість і спалахи злості — у дітей тривога часто виглядає як «поганий характер»;
  • регрес: повертаються звички «молодшого віку», наприклад смоктання пальця чи нічний енурез.

Сон і навчання. Дитина довго не може заснути, бачить страшні сни, вранці її «не збудити»; погіршуються концентрація та оцінки.

Як підтримати тривожну дитину

  1. Назвіть почуття. «Схоже, ти хвилюєшся через завтрашню контрольну». Коли емоція має назву, вона стає керованішою — так дитина вчиться розуміти себе.
  2. Не знецінюйте. «Нема чого боятися», «не вигадуй» не заспокоюють, а вчать приховувати почуття. Краще: «Я розумію, що тобі страшно. Я поруч. Давай подумаємо разом».
  3. Не допомагайте уникати. Якщо щоразу забирати дитину від того, що лякає, страх міцнішає. Працює поступовість: розбити страшне на маленькі кроки і проходити їх у комфортному темпі, відзначаючи кожен успіх.
  4. Дайте передбачуваність. Стабільний режим, зрозумілі правила, попередження про зміни наперед («завтра підемо до нової лікарки, там буде...») — усе це знижує фонову тривогу.
  5. Навчіть простих технік. «Подихаймо, як на свічку»: вдих носом — і повільний довгий видих. Або гра «знайди п'ять зелених речей» — дитячий варіант заземлення.
  6. Стежте за власним станом. Діти зчитують стан батьків точніше, ніж слова. Якщо ви самі виснажені й тривожні, подбати про себе означає подбати і про дитину.
  7. Обмежте потік новин. Дитина не мусить чути всі дорослі розмови про небезпеки. На запитання відповідайте чесно, але відповідно до віку — і спокійно.

Чого краще уникати

  • соромити («такий великий, а боїшся») і порівнювати з іншими дітьми;
  • лякати «для виховання» — лікарями, поліцією, «чужим дядьком»;
  • обіцяти неможливе («нічого поганого ніколи не станеться») — краще: «я зроблю все, щоб ти був у безпеці»;
  • прибирати з дороги геть усі труднощі — дитині потрібен досвід «я впорався».

Коли звертатися по допомогу

Зверніться до дитячого психолога, якщо:

  • тривога триває понад один-два місяці й не слабшає;
  • дитина регулярно пропускає школу або відмовляється від спілкування;
  • тілесні скарги часті, а медичні обстеження нічого не показують;
  • сон і апетит помітно порушені;
  • дитина говорить, що вона «погана», що «все через неї», або згадує про небажання жити — у такому разі не відкладайте звернення.

Дитяча тривожність добре піддається корекції, особливо коли до роботи долучаються батьки: часто саме зміна сімейних реакцій на страх дає найшвидший результат.

Матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію спеціаліста.

Записатися на консультацію